Бісмарк корабель — це головний лінкор однойменної серії німецького флоту часів Другої світової війни, який за вісім діб травня 1941 року пройшов єдиний бойовий похід і загинув в Атлантиці. Лінкор, тобто великий броньований корабель із важкою артилерією для бою з такими самими суднами, вийшов разом із важким крейсером «Принц Ойген» перехоплювати союзницькі конвої. Після бою в Данській протоці рейд довелося згорнути, а 27 травня корабель затонув західніше Бреста.
Назва досі спливає у фільмах, документальних стрічках і переказах битви за Атлантику, тож її легко сплутати з кайзерівськими суднами або з сестрою «Тірпіц». Для читача, який уперше зустрів це ім’я, важлива не таблиця калібрів, а послідовність: навіщо корабель вивели в океан, що змінив бій 24 травня і чим закінчилося переслідування.
Далі зібрано місце лінкора в серії, склад і мету операції «Рейнюбунг», хід зіткнення в Данській протоці, завершальний етап походу й відмінність цього корабля від інших суден із схожою назвою.
1. Що являв собою лінкор «Бісмарк»
Лінкор «Бісмарк» належав до типу «Бісмарк» — пари найбільших лінійних кораблів, які побудувала Німеччина. Другим і останнім у серії був «Тірпіц». Ім’я дали на честь канцлера Отто фон Бісмарка. Замовлення отримала верф Blohm & Voss у Гамбурзі: кіль заклали 1 липня 1936 року, спустили на воду 14 лютого 1939-го, до строю прийняли 24 серпня 1940-го. Командиром був капітан Ернст Ліндеман.
Корабель проєктували вже після того, як Німеччина відійшла від обмежень Версальського договору. Англо-німецька морська угода 1935 року дозволяла надводний флот у співвідношенні до британського, але повна водотоннажність «Бісмарка» перевищувала договірну межу в 35 тисяч тонн: стандартна становила близько 41 700 тонн, повна — понад 50 тисяч. Довжина сягала 251 метра, ширина — 36 метрів, швидкість на випробуваннях — близько 30 вузлів. Головний калібр — вісім гармат 380 мм у чотирьох двогарматних баштах. Екіпаж у поході перевищував 2 200 осіб разом зі штабом флагмана.
У строю корабель пробув менше дев’яти місяців і провів лише одну наступальну операцію. «Тірпіц» у цей рейд не пішов і пізніше діяв переважно з норвезьких баз. Саме через коротку службу «Бісмарк» лишився в історії не як корабель багатьох кампаній, а як учасник одного прориву в Атлантику.
2. Вихід у бойовий похід
Операція «Рейнюбунг» («Рейнські навчання») була рейдом на маршрути конвоїв, якими до Британії йшли постачання з Північної Америки. Командував з’єднанням адмірал Гюнтер Лют’єнс, який уже водив німецькі важкі кораблі в Атлантику під час операції «Берлін». За першим задумом до «Бісмарка» і «Принца Ойгена» мали приєднатися лінійні крейсери «Шарнгорст» і «Гнейзенау» з Бреста, але британські бомбардування й ремонт не дали їм вийти. У море пішли лише два кораблі.
18 травня 1941 року операція формально почалася в Готенгафені, нинішній Гдині. О другій ночі 19 травня «Бісмарк» знявся з якоря, а близько 11:25 з’єднався з «Принцом Ойгеном» і есмінцями супроводу. Важкий крейсер мав вести розвідку, прикривати лінкор від легких сил і ділити вогонь по цілях; захоплені транспорти планували укомплектовувати окремою призовою командою. Попереду на позиціях чекали судна постачання.
21 травня британська берегова авіація помітила групу в норвезьких водах. Лют’єнс обрав прорив Данською протокою — між Гренландією та Ісландією, — бо інші виходи щільніше перекривали дозори й мінні загородження. Есмінці відпустили 22 травня. Увечері 23 травня, уже в протоці, німецькі кораблі виявили крейсери «Норфолк» і «Саффолк», які не вступали в бій, а тримали контакт і наводили важчі сили.
3. Бій у Данській протоці
На світанку 24 травня групу перехопили лінійний крейсер «Гуд» під прапором віцеадмірала Ланселота Голланда і новий лінкор «Принц Уельський». Вогонь відкрили близько 05:52 на дистанції приблизно 23–25 кілометрів. Британці спочатку взяли за головну ціль «Принца Ойгена»: силуети двох німецьких кораблів у ранковому світлі були схожі, і «Гуд» перші залпи поклав по крейсеру.
Як буває на практиці в такому зіткненні, помилка впізнання коштувала хвилин, яких уже не було. Німецькі кораблі зосередили вогонь на «Гуді». Близько 06:00 одна або кілька 380-мм снарядів, найімовірніше з «Бісмарка», влучили в кормові погреби. Корабель розламався від вибуху й затонув за кілька хвилин. Із приблизно 1 418 осіб екіпажу вціліли троє. «Принц Уельський» дістав ушкодження і відійшов, але встиг покласти в «Бісмарк» три снаряди: затопило відсіки, зокрема котельне відділення, і пробило паливну цистерну.
Епізод важливий не лише втратою «Гуда», символу британського флоту. Пробоїна зробила подальший рейд по конвоях неможливим: за лінкором тягнувся нафтовий слід, а запас ходу падав. Лют’єнс повернув на південний схід, до окупованої Франції, щоб ремонтуватися в Бресті. Увечері 24 травня «Принц Ойген» відокремився і самостійно дійшов до французького порту, тож подальшу долю лінкора вже не ділив.
4. Переслідування і загибель корабля
Загибель «Гуда» зібрала проти одного корабля значну частину британського флоту метрополії. 25 травня контакт на кілька годин утратили, і «Бісмарк» устиг змінити курс. Уранці 26 травня його знову знайшла літаюча човен «Каталіна» приблизно за 550 миль на захід від Лендс-Енда. Того ж вечора 15 торпедоносців «Сордфіш» з авіаносця «Арк Роял» атакували лінкор. Більшість торпед пройшли повз, але влучання в корму заклинило рулі приблизно на 12 градусів уліво. Корабель утратив керованість і почав описувати циркуляцію замість прямого ходу на Брест.
Нічні атаки есмінців результату не дали. Вранці 27 травня вже некерований лінкор зустріли лінкори «Кінг Джордж V» і «Родні» під загальним командуванням адмірала Джона Тові, а також важкі крейсери. За менше ніж дві години артилерійського бою надбудови й башти «Бісмарка» вивели з ладу. Близько 09:30, коли головний калібр уже мовчав, німецьке командування на борту віддало наказ відкрити кінгстони й підірвати заряди самозатоплення. Крейсер «Дорсетшир» додав торпеди з обох бортів. Корабель перекинувся на лівий борт і затонув кормою близько 10:40 у точці приблизно 48°10′ північної широти і 16°12′ західної довготи, за кількасот миль на захід від Бреста.
Хто саме поставив останню крапку, джерела розділяють акуратно. Британський вогонь і торпеди зробили корабель небоєздатним і таким, що тоне. Свідчення вцілілих офіцерів і огляд уламків, знайдених експедицією Роберта Балларда 8 червня 1989 року на глибині понад 4 700 метрів, вказують, що заряди самозатоплення пришвидшили кінець уже розбитого корабля. У зведенні Naval Institute Proceedings цю двоїсту відповідь формулюють прямо: лінкор і затопили власним екіпажем, і він був до того переможений у бою.
З води підняли близько 115 осіб: більшість — «Дорсетшир» і есмінець «Маорі», ще п’ятьох пізніше підібрали підводний човен U-74 і метеорологічне судно «Заксенвальд». Понад дві тисячі членів екіпажу загинули. Британські кораблі припинили рятування через побоювання атаки підводних човнів.
| Дата | Що сталося |
|---|---|
| 19 травня 1941 | Вихід із Готенгафена разом із «Принцом Ойгеном» |
| 23 травня | Виявлення в Данській протоці крейсерами «Норфолк» і «Саффолк» |
| 24 травня | Бій: загибель «Гуда», пошкодження «Бісмарка», відхід на Брест |
| 26 травня | Торпеда «Сордфіша» заклинює рулі |
| 27 травня | Останній бій і загибель близько 10:40 |
Джерело: хронологія операції «Рейнюбунг» за HistoryExtra і зведенням KBismarck, травень 1941 року.
Запитання про лінкор «Бісмарк»
Назва зустрічається в німецькому флоті не один раз, а обставини загибелі 1941 року досі переказують по-різному. Нижче — розмежування, якого зазвичай бракує в коротких довідках.
Чи був це єдиний корабель із назвою «Бісмарк»
Ні. Ще в кайзерівському флоті служив корвет «Бісмарк», спущений на воду 1877 року, і броненосний крейсер «Фюрст Бісмарк», закладений 1896-го. Окремо існував незавершений проєкт лінійного крейсера з ім’ям «Фюрст Бісмарк» часів Першої світової. Лінкор 1940 року — інший корабель, головний у серії «Бісмарк» і «Тірпіц», і саме він ходив у Атлантику в травні 1941-го.
Хто потопив лінкор — британці чи екіпаж
Обидві сторони мали свою роль, і зводити фінал до однієї з них некоректно. Артилерія «Кінг Джорджа V» і «Родні» плюс торпеди крейсерів позбавили корабель бою і ходу. Наказ про самозатоплення віддали вже після того, як башти замовкли. Уламки лежать порівняно цілим корпусом, без слідів вибухового зминання відсіків, що узгоджується із затопленим до дна кораблем, а не з раптовим розломом від однієї торпеди.
Чому «Гуд» затонув за кілька хвилин
Лінійний крейсер мав тоншу палубну броню, ніж лінкор тієї ж епохи. Усталене пояснення — влучання важкого снаряда в кормові погреби й вибух зарядів. Точний шлях снаряда відновлюють за спостереженнями з інших кораблів, тому в літературі його подають як найімовірніший, а не як побачений зсередини. Швидкість загибелі — перевірений факт: з води зняли лише трьох людей.
Що сталося з «Принцом Ойгеном»
Крейсер не поділив долі лінкора. Після бою 24 травня він відокремився і дійшов до окупованої Франції. Далі його шлях лежав уже поза операцією «Рейнюбунг»: у травні 1941 року він вийшов з-під удару, який завершився загибеллю «Бісмарка».
Щоб відтворити похід без плутанини дат, достатньо п’яти позначок. 19 травня корабель вийшов із Готенгафена. 23-го його знайшли в Данській протоці. 24-го загинув «Гуд», а пробоїна в цистерні змусила «Бісмарк» іти на Брест. 26-го торпеда з «Арк Роял» заклинила рулі. 27-го, близько 10:40, лінкор затонув. Якщо в переказі фігурує Балтика 1914 року, колоніальна служба чи ім’я «Фюрст Бісмарк», ідеться про інше судно, а не про лінкор цього походу.